Авторка сама пише слова та музику до своїх пісень, але співпрацює у аранжуванні та записі з іноземцями, які направду приходять у захват від того, як звучить українська мова, зокрема у піснях, тим паче що багато хто з них чує українську вперше.
«Коли музиканти діляться зі мною враженнями і своїми інсайтами, побачивши під іншим кутом творення музики через фонетику нашої мови - мені невимовно приємно і гордістно, що наш скарб оцінюють належним чином» - каже співачка
Якщо аранжування до попередньої пісні робили індонезійські музиканти, то цю пісню записували та аранжували американці. Про що ж власне, вона? Про те, що будь-який біль рано чи пізно проростає квітами - Як обіцянка майбутнього, такого світлого, якого нам так бажається. Особливо у такі темні часи.
Ми розкидані по світу. І наче уві сні або у думках - ми знову і знову повертаємось додому. І ця мрія, яка зараз гріє серце - одного дня таки стане реальністю. І можливо, буде здаватись, що це сон, бо ми цього так хотіли - та це буде вже наяву. Сльози, живі і теплі, нам будуть знаком: ось вона, зустріч. нова омріяна реальність нових нас.
“Піаніно до пісні писала на Балі, серед глибокої ночі - звучання bedroom piano - все як є - приглушений звук відбивався від стін, чути натиски на клавіші, воно нечітке та інтимне. Наче ти поряд у кімнаті стоїш, а я тобі граю. Хоча пишучи пісні, я такого ефекту і бажаю добитись. Ось так, на вушко, про головне” Але ледве вичистили гучних цикад, що гуділи за вікном і потрапили у запис - а це вже було пісні не на користь» - каже співачка.
Є також музичне відео. Зйомки відбулись вже у Києві